Сучасні гуманістичні пріоритети вищої педагогічної освіти вимагають розвитку суб’єктності майбутніх педагогів, їхньої самостійності, творчої активності, посилення відповідальності за власний професійний розвиток. Визначна роль самоактивності педагога у досягненні вершин педагогічної майстерності, творчості, професіоналізму актуалізує питання формування готовності майбутніх учителів-вихователів до професійного самовдосконалення як пролонгованої мети професійно-педагогічної підготовки, що на сучасному етапі залишається ще недостатньо розробленою як на концептуальному, так і на методичному рівнях.

Вченими розроблено фундаментальні науково-теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутнього вчителя (О.Абдулліна, В.Бондар, Ф.Гоноболін, Н.Дем’яненко, М.Євтух, Н.Кузьміна, В.Сластьонін, В.Семиченко, В.Хомич та ін.) Дослідження окремих аспектів готовності до професійно-педагогічного самовдосконалення та шляхів її формування перебувало в центрі уваги багатьох вчених в контексті вивчення готовності майбутніх педагогів до професійного саморозвитку (Т.Тихонова, Т.Степанова, М.Костенко, П.Харченко), самоосвіти (Ю.Калугін, О.Малихін, І.Наумченко), самовиховання (С.Єлканов, О.Кучерявий, Л.Рувінський), самоактуалізації та самореалізації (Є.Бакшеєва, Г.Балл, Ю.Долинська, В.Калошин, М.Лазарєв, Н.Сегеда), мотивації професійного самовдосконалення педагога (Б.Кондратюк, О.Борденюк), розвитку майбутнього вчителя як суб’єкта професійної діяльності і розвитку (О.Пєхота, Г.Аксьонова) та ін.

У наукових дослідженнях підкреслюється діалектична єдність особистісного та професійного аспектів самовдосконалення (І.Донцов, В.Лозовий, В.Тертична та ін.), обґрунтовується зв’язок самовдосконалення з творчістю, суб’єктністю, самореалізацією людини (М.Бердяєв, В.Губін, А.Маслоу, В.Соловйов, С.Франк, Е.Фром та ін.), виявляється співвідношення об’єктивного і суб’єктивного, виховання й самовиховання, освіти й самоосвіти, а також педагогічного керівництва останніми (А.Айзенберг, Л.Буєва, Г.Глезерман, А.Громцева, І.Донцов, С.Єлканов, С.Ковальов, О.Кочетов, О.Малихін, Л.Рувінський, Г.Сериков, В.Шпак та ін.), висвітлюється проблема особистісного та професійного розвитку вчителя в системі педагогічної майстерності та творчості (Н.Гузій, І.Зязюн, В.Кан-Калик, Н.Кічук, Ю.Кулюткін, М.Лазарєв, Л.Мітіна, С.Сисоєва та ін.).

Разом з тим, при всій варіативності й багатогранності висвітлення вченими проблеми підготовки майбутніх педагогів до різних форм професійної самоактивності невизначеними є питання сутності професійно-педагогічного самовдосконалення, його провідних особистісних детермінант, традиційно закріплених у терміні “готовність”, та організаційно-методичних засад їх цілеспрямованого розвитку в процесі професійно-педагогічної підготовки. Поза увагою вчених залишилась і проблема цілісності педагогічних умов формування готовності майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення, що й досі недостатньо досліджена відповідно до сучасних науково-методологічних засад професійно-педагогічної освіти і не знайшла адекватного відображення в існуючій практиці професійної підготовки вчителів.

Наукового вирішення потребують існуючі в педагогічній теорії і практиці суперечності між соціальним запитом на педагога здатного до неперервного професійного самовдосконалення та недостатнім рівнем її сформованості у випускників педагогічних ВНЗ; частим вживанням терміну “самовдосконалення педагога” і значною варіативністю визначення даного поняття; визнанням особистісної детермінованості професійного самовдосконалення педагога та невизначеністю змісту й структури його готовності до самовдосконалення; усвідомленням викладачами необхідності у формуванні готовності студентів до самовдосконалення на особистісно зорієнтованій та інтегративній основі й нерозробленістю відповідних організаційно-методичних засад її формування та ін., на подолання яких і спрямовується наше дослідження.

Актуальність означеної проблеми, її недостатнє опрацювання у теоретико-методологічному й методичному плані та об’єктивна потреба педагогічної практики в її розв’язанні обумовили вибір теми дослідження: “Формування готовності майбутніх учителів до професійного самовдосконалення”.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити комплекс педагогічних умов та організаційно-методичну систему формування готовності студентів педагогічних вишів до професійного самовдосконалення.

Об’єкт дослідження: процес підготовки майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до самовдосконалення в системі професійної підготовки.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що процес формування готовності до професійного самовдосконалення у студентів педагогічних ВНЗ буде успішним за умов забезпечення особистісної зорієнтованості навчально-виховної взаємодії та посилення ціннісно-смислового спрямування студентів на професійно-педагогічну працю, набуття досвіду професійно-педагогічної самоосвіти, самовиховання, самоактуалізації й самоменеджменту, гармонізації цілеспрямованих зовнішніх впливів і внутрішньої активності студентів, урахування специфічності й поетапності формуючих впливів на розвиток компонентів готовності до самовдосконалення.

Поставлена мета і висунута гіпотеза дослідження обумовили такі його завдання:

1)    узагальнити досвід наукового осмислення феномена самовдосконалення особистості у філософській, психологічній та педагогічній думці;

2)    розкрити сутність професійного самовдосконалення педагога;

3)    виявити зміст та структуру готовності майбутнього педагога до професійного самовдосконалення;

4)    визначити критерії і показники та встановити рівні сформованості готовності до професійного самовдосконалення у студентів педагогічних ВНЗ;

5)    обґрунтувати педагогічні умови формування готовності майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять філософсько-психологічні положення про особистість як суб’єкт власної життєдіяльності та розвитку (К.Абульханова-Славська, В.Слободчиков, А.Петровський, С.Рубінштейн та ін.), єдність зовнішніх впливів і внутрішньої активності особистості в процесі її розвитку (С.Виготський, О.Леонтьєв, Г.Спірін, П.Чамата) в руслі, перш за все, гуманістичної (А.Маслоу, К.Роджерс, Е.Фром та ін.), акмеологічної (А.Деркач, А.Маркова, Н.Кузьміна та ін.) парадигм, а також ідей особистісно-орієнтованого навчання (Ш.Амонашвілі, Г.Балл, І.Бех, Є.Бондаревська, В.Сєріков, І.Якиманська та ін.) й цілісного підходу до організації навчально-виховного процесу (В.Ільїн, В.Краєвський, О.Міщенко, В.Семиченко та ін.). В основу дослідження покладено сучасні психолого-педагогічні концепції формування особистості педагога (Б.Вульфов, Ф.Гоноболін, В.Кан-Калик, Н.Кузьміна, Л.Мітіна, О.Мороз, О.Пєхота, Р.Скульський, В.Сластьонін та ін.) й існуючі напрацювання вчених в галузі саморозвитку, самоосвіти, самовиховання педагога та цілеспрямованого впливу на їх розвиток і становлення (С.Єлканов, М.Костенко, О.Кучерявий, О.Малихін, І.Наумченко, Л.Рувінський, Т.Тихонова, П.Харченко та ін.)

Методи дослідження. Вирішення  поставлених завдань та перевірка гіпотези здійснювалась за допомогою використання ряду взаємодоповнюючих теоретичних та емпіричних методів дослідження. До першої групи увійшли методи теоретичного аналізу й синтезу, абстрагування й порівняння, конкретизації й моделювання, систематизації й узагальнення наукової інформації. Ці методи сприяли виявленню стану досліджуваної проблеми, визначенню понятійного апарату дослідження, осмисленню сутності і змісту професійно-педагогічного самовдосконалення і готовності до нього у майбутніх педагогів, розкриттю теоретичних основ та розробці методичних засад формування даної готовності у студентів педагогічних закладів освіти. Другу групу склали методи анкетування, тестування, стандартизованого інтерв’ю, бесіди, педагогічного спостереження, експертної оцінки, контент-аналізу навчально-творчих робіт, педагогічного експерименту (констатувального і формувального), кількісної та якісної обробки експериментальних даних та ін. Ці методи сприяли підвищенню ефективності педагогічних впливів та забезпечували об’єктивність діагностичних даних і достовірність отриманих результатів.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що уточнено зміст поняття “готовність до професійно-педагогічного самовдосконалення”, охарактеризовано її структурні компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивно-інтелектуальний, операційно-діяльнісний; визначено критерії, показники та рівні її сформованості у майбутніх педагогів; виділено комплекс педагогічних умов ефективного формування готовності студентів педагогічних вишів до професійного самовдосконалення; подальшого розвитку дістали положення щодо удосконалення професійно-педагогічної підготовки на засадах розвитку суб’єктності майбутніх педагогів, реалізації ідей цілісності й особистісної зорієнтованості освіти; узагальнено досвід наукового осмислення феномена самовдосконалення особистості й виділено основні тенденції й підходи його філософського, психологічного та педагогічного тлумачення.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено діагностичний інструментарій вивчення готовності до професійного самовдосконалення й виявлено стан її сформованості у майбутніх педагогів.

Матеріали й результати дослідження сприяють удосконаленню професійної підготовки майбутніх педагогів на засадах розвитку їхньої суб’єктності взагалі і готовності до професійного самовдосконалення зокрема та можуть бути використані викладачами педагогічних дисциплін, керівниками педагогічної практики для поліпшення особистісно зорієнтованої взаємодії зі студентами, оновлення змісту й методики викладання навчальних курсів, написання навчально-методичних посібників.

Вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів забезпечувались системним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки досліджуваних; об’єктивністю критеріїв та показників дослідження; коректним застосуванням методів обробки емпіричних даних та якісною інтерпретацією отриманих результатів; наявністю позитивних змін у стані готовності до професійного самовдосконалення у студентів експериментальних груп в результаті застосування розробленої методики.